Кожен учасник театральної студії «Арт-драми», що діє при ТНМУ, – справжній самородок, неординарна особистість, яка заслуговує на те, аби про неї знали. Цього разу знайомимо з 19-річним тернополянином Назарієм Бобком. Юнак здобуває освіту на медичному факультеті. Вільний, розкутий, усміхнений, здавалося, для хлопця немає питань, на які він не знав би відповідей.
– Назарію, звідки у вас така любов до прекрасного?
– Культура прийшла у моє життя доволі рано. Ще з дитячого садочку почав відвідувати бальні танці, якими займався доволі довго – аж дев’ять років. Додатково, під час навчання у школі, пішов у музичну школу. На жаль, через певні обставини мені не вдалося її закінчити, про що донині шкодую. Але саме з театром, повноцінною акторською грою, познайомився вже у ТНМУ. Це був щасливий випадок, чи, може, це доля, донині не знаю, але дуже тішуся, що сталося саме так, адже театр відкрив для мене цілком нові грані творчості та самовираження.
– І як же ви потрапили до театральної студії «Арт-драма»? Розкажіть про цей «щасливий випадок».
– Отож, я зі своїм одногрупником, дуже добрим другом Михайлом Галеєм написали невеличку сценку – такі собі гумористичні мініатюри й пішли з нею на кастинг до студентської КВК-команди. Того ж дня, як виявилося, проходив ще один кастинг – до театральної студії «Арт-драма». Її керівниці Мар’яні Варварук наша сценка сподобалася настільки, що вона була вражена нашим потенціалом та енергією, захотіла, аби ми будь-що стали частинкою команди та запросила нас у свою театральну спільноту. Інші учасники колективу теж тепло й радо прийняли нас у свою театральну сім’ю. Відтак нам пощастило розпочати нашу співпрацю з участі у блискучій виставі «Гуцулка Ксеня», яка викликала справжній фурор та ажіотаж у виші.
– Як гадаєте, чи вдалося вам «зачарувати» вашу керівницю Мар’яну Варварук?
– Не знаю, чи це було «зачарування» в буквальному сенсі. Ми тоді написали кілька цікавих, на наш погляд, влучних жартів, які, можливо, відповідали її творчому баченню. Під час кастингу ми трималися впевнено, грали свої ролі з ентузіазмом, попри те, що готувалися грати в КВК, а не на театральній сцені. Ми жодного разу не пошкодували, що доля ось таким чином розпорядилася й привела нас саме в «Арт-драму».
– Цікаво, чи асоціювали ви себе з вашим персонажем у виставі – гуцулом Семеном?
– Семен – це етнічний, справжній гуцул, зі своїм колоритом і характером. Концепція ролі полягала в тому, що він був знайомий із Синицею, добре знав усіх місцевих мешканців. Аж тут на обрії з’являються дві американки та згідно зі сценарієм я з колегою мали їм допомогти спершу просто адаптуватися на місцевості, допомогти облаштуватися. Та, зрештою, все так закрутилося-завертілося, що ми сподобалися одні одним і почали проводити разом дедалі більше часу. Зізнаюся, спочатку роль давалася непросто, адже потрібно було вжитися в образ, опанувати специфічний діалект, міміку, жести. Але завдяки підтримці та настановам нашої керівниці Мар’яни Варварук і колег з «Арт-драми» з кожною репетицією я грав дедалі краще й краще. Я відчував себе цілком упевнено на сцені й бували моменти, коли міг експромтом вставляти певні влучні, колоритні фрази від себе, що дуже сподобалося глядачам і додавало живості виставі.
– Чи бачите себе в «Арт-драмі» й надалі?
– Однозначно! Ба більше, я вже не можу дочекатися, доки ми знову всі разом зберемося й обговорюватимемо наступну виставу. Ця театральна родина стала для мене дуже важливою частиною життя. Щодо ролі… Я ще не настільки обізнаний у цій справі, щоб диктувати власні умови чи вибирати, тому цілком довірюся вибору Мар’яни Варварук. Вона як досвідчена театралка та режисер добре розуміється, кому яка роль годиться найкраще, як розкрити потенціал кожного актора. Однак чомусь, але певен, яку роль мені б не дали, я з нею неодмінно впораюся.
– Окрім театру, які маєте ще захоплення, що допомагають вам відпочивати та розвиватися?
– В університеті я активно займаюся футболом, брав участь у Кубку ректора. Свого часу займався і бойовими єдиноборствами. Всі ці захоплення, хоч і різнопланові, допомагають мені бути багатогранною особистістю.
– Ви справді багатогранна особистість. Де навчалися, чим цікавилися, що, врешті-решт, вплинуло на ваш вибір медичної професії?
– Змалку я цікавився всім, що мене оточувало. Неабияк захоплювали мене динозаври – міг годинами читати про них, дивитися фільми, уявляти їхній світ. Підозрюю, що саме це захоплення, з його глибоким зануренням у біологію стародавнього світу, дало поштовх до вибору майбутньої спеціальності. Але на мій кінцевий вибір повпливала певна ситуація. Так сталося, що мені потрібна була консультація нейрохірурга. Я потрапив на прийом до знаного спеціаліста Петра Степановича Гудака. Він мені розказав дуже багато чого цікавого про медицину, роботу мозку, складні операції. Я слухав його із широко розкритим ротом, дивився на нього, як на якогось супергероя, адже він здавався мені людиною, яка може все. Тож твердо вирішив: неодмінно маю стати лікарем! Тоді я був у сьомому класі. Відтоді почав активно цікавитися медициною та ретельно готуватися до вступу в медичний виш.
– Чи не задумувалися поїхати на навчання за кордон, адже зараз багато молодих людей обирають цей шлях?
– Ні, я одразу вирішив, що хочу здобути освіту лише в Україні. Пріоритетом був, певна річ, Тернопільський національний медичний університет. Чому? Все просто! Тому що він найкращий та тому, що я вдома. Подав документи, склав іспити й, на щастя, пройшов на державну форму навчання. Відтак уже пішов третій рік як я є студентом цього прекрасного вишу. Тут чудові викладачі, які завжди готові допомогти та пояснити матеріал. У мене добрі, дружні одногрупники, з якими разом долаю труднощі та радію успіхам.
– З огляду на вашу розповідь про вплив нейрохірурга, можна дійти висновку, що в майбутньому себе бачите саме нейрохірургом?
– Скажу так. Планую піти у хірургію, адже мене завжди приваблювала ця сфера, де можна безпосередньо допомагати людині. А ось який вузький напрям оберу – ще під питанням. Хірургія має багато граней, кожна з них захоплює по-своєму. Позаяк ще є час обдумати, я активно черпаю інформацію, вивчаю різні напрями, спілкуюся з фахівцями.
– Батьки схвалили ваш вибір професії?
– Звісно! Мої батьки дуже раділи моєму вибору. Особливо мама, адже вона завжди мріяла, щоб я став лікарем. У нашій сім’ї я буду першим, хто носитиме лікарський халат, і це для них велика гордість. Вони мною дуже пишаються, їхня підтримка є для мене величезним стимулом. Я ж докладу максимум зусиль, аби їх не розчарувати.
– Які у вас цілі на найближче майбутнє з огляду на складні та непередбачувані часи?
– Поставив перед собою завдання успішно завершити навчання в ТНМУ, здобути якісні та необхідні знання для професійного зростання. Прагну не просто отримати диплом, а стати висококваліфікованим спеціалістом. Далі – знайти перспективну роботу, де мене цінуватимуть і я матиму можливість постійного розвитку та професійного зростання. Розумію, що часи зараз непередбачувані й хтозна, як воно поверне. Але країну покидати не маю наміру, хочу розвиватися тут самому й розвивати медицину до світового рівня, бо наші українці заслуговують на найкраще медичне обслуговування.
– Ви так цікаво розповідаєте, з такою пристрастю до своєї справи. Можливо, маєте намір піти в науку, крім клінічної практики?
– Власне, я вже мав досвід заняття науковою діяльністю, що стало для мене дуже цінним. Цьогоріч ми з одногрупницею Анастасією Привроцькою виступали на 29-му конгресі студентів і молодих вчених, який проходив у стінах нашого вишу. Мали доповіді на двох секціях. У першій ми досліджували мікробіом ротоглотки хворих з другим типом діабету, це було в рамках мікробіології. Друге дослідження – ми аналізували вплив війни на психоемоційний стан студентів перших-других курсів ТНМУ, що є надзвичайно актуальною темою нині. Це був успішний дебют, ми посіли два других місця.
– Якщо вже ви мали досвід дослідження психоемоційного стану ваших однолітків, то, на ваш погляд, як участь у театральному житті, виступи на сцені впливають на цей стан людини?
– Я не спеціаліст у цьому питанні, гадаю, це все доволі індивідуально й кожен переживає по-своєму. Але можу розповісти на власному прикладі, як «Арт-драма» вплинула саме на мій психоемоційний стан. Навчання в медичному виші, надто перші курси – це дуже непросто. Це величезне навантаження, постійний стрес, необхідність засвоювати величезні обсяги інформації. І я певен, що навчання на другому курсі мені далося значно легше саме завдяки участі в «Арт-драмі». Це були нові знайомства, нові емоції, можливість перемкнутися від постійної інтелектуальної напруги. Я отримав величезне задоволення від репетицій, творчого процесу, можливості виступати на сцені. Це додавало сил і наснаги, допомагало «перезавантажитися» та дивитися на навчання й життя загалом з більш позитивної точки зору. Театр став моєю віддушиною та джерелом енергії.
– Пригадайте день прем’єри «Гуцулки Ксені». Які емоції вирували напередодні та під час виступу?
– Коли у нас лише почалися репетиції, здавалося, що той день прем’єри ще такий далекий, нереальний. Але щоразу він ставав дедалі ближчим і ближчим, а з ним і бентега наростала. Безпосередньо перед тим, як вийти на сцену, я нервував, хвилювався, дещо сумнівався, чи впораюся з відповідальністю. Але щойно настала моя черга грати роль, я відвів душу, як міг, цілком поринув в образ. Отримав величезне задоволення від кожного моменту на сцені, від взаємодії з партнерами, від емоцій, які дарував глядачам. Надто, коли глядачі подарували нам бурхливі оплески, це було неймовірно! Відчув, що все вдалося, наші старання, безсонні ночі та роки підготовки увінчалися неабияким успіхом. Тож тепер з нетерпінням очікую нових ролей та цікавих вистав, адже цей досвід був справді незабутнім і дуже мотивувальним.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлина Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ